«Шинель»: краткое содержание и анализ произведения

• Краткие содержания
• Гоголь
• Шинель

Рассказ входит в сборник Петербургские повести

С самого рождения жизнь Акакия Акакиевича Башмачкина не задалась. Причудливая история с наречением постепенно перетекает в рассказ о службе и жизни героя, занимающего должность титулярного советника.

Коллеги очень часто подшучивают над ним. Когда Акакию от издевок становится невмоготу, он произносит единственную фразу: “Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?”. Тон произнесенной фразы преклоняет издевщиков на жалость.

Переписывание бумаг — вот я вся служба, жалованье соответственно невелико. Исполняет Башмачкин ее исправно, с любовью. Даже придя домой, поевши, Акакий берет чернильницу и приступает к работе. Кроме этого для него ничего в жизни не существует, никаких развлечений и т. п. Поработав, он сразу ложиться спать.

Одно небольшое событие нарушает спокойность его жизни. Однажды, из-за сильных петербургских морозов Акакий замечает, что его шинель, и без того уже потрепанная, над чем часто смеялись коллеги, начала сквозить. Пострадавший решает отнести свою вещь портному Петровичу, который любил много выпить и при этом замечательно справлялся со своего работой. Названная цена за починку повергает Акакия в шок, и он понимает что нужно прийти в другое время, когда Петрович будет хмелен и более сговорчив. Но портной не снижает цены, и тогда главный герой решает серьезно начать экономить на своей жизни. Проходит полгода, Башмачкин и Петрович покупают материалы, через еще некоторое время новая шинель готова.

Наступает важный день для Акакия. На работе все сбегаются посмотреть на обновку, обсыпают Башмачкина комплиментами, один из чиновников созывает всех на вечер по случаю своих именин. Герою становится некомфортно в гостях и он спешит скорее уйти. По дороге его избивают и отнимают шинель. Советник идет на прием к частному приставу в поисках справедливости. Ничего не добившись, обращается к “значительному лицу”, но генерал выгоняет Башмачкина из-за фамильярности его просьбы. Вскоре Акакий заболел и скоропостижно скончался. Его отсутствие на службе заметили нескоро.

Спустя время в городе начинают ходить слухи о привидении чиновника, срывающего с граждан шинели, когда дело доходит до генерала, тот узнает в призраке Башмачкина, и после начинает более уважительно относится к подчиненным.

Повесть Гоголя учит нас относится с уважением и добротой к маленькому человеку и не делить всех по чинам и статусам.

Можете использовать этот текст для читательского дневника

Главные персонажи

Персонажи в «Шинели» колоритны, их характеры хорошо узнаваемы. Гоголю удаётся дать им точное описание, после которого сюжет становится предельно прост.

• Акакий Акакиевич Башмачкин — незаметный, не любящий чужое внимание. Невысок и слегка слеп. Друзей и личной жизни у него нет, взаимодействие с внешним миром ограничивается работой.
• Привидение — своеобразный символ «справедливости» в произведении.
• Значительное лицо — Имеет генеральский чин, неразговорчив.
• Портной Григорий Петрович — одноглазый портной, бывший крепостной. Женат, живёт в том же доме, что и главный герой. Пристрастен к выпивке, за что частенько получает от жены, о которой отзывается весьма нелестно. Работу свою выполняет на совесть, хоть и любит заламывать цену на «трезвую» голову.

Смерть главного героя

Акакий Акакиевич на протяжении нескольких дней лежит в бреду и беспамятстве. В итоге советник умирает. Об этом становится известно на его работе лишь после четыре дня, как Башмачкина похоронили. По городу начинают ходить слухи о том, что мертвый главный герой время от времени появляется на Калинкином мосту и забирает шинели у всех прохожих. Несмотря на чина и звания жертв. Некоторые люди видят в этом призраке умершего главного героя. Все усилия, которые отправляет милиция на поимки, становятся напрасными и не приносят никаких результатов.

Пересказ очень кратко

Краткое содержание «Шинели» представляет собой пересказ удручающей истории о маленьком человеке.

Акакий Акакиевич Башмачкин из Петербурга — обычный чиновник без жены и друзей, который любил свою работу, а после службы мечтающий о следующем рабочем дне.

Однажды зимой заметил он, что его шинель сквозит. Портной Петрович зашивать мундир не захотел и выставил цену на пошив нового – 80 рублей. Акакий согласился, несколько месяцев экономя на всём, а после заказал одежду из хорошего сукна и с кошкой на воротник.

Ударили морозы, и наш писарь решил показаться на работе в обновке. Все коллеги хвалили его и предлагали устроить по этому случаю званый вечер. Тем же днём Акакий отправился на праздник другого чиновника, а очнулся поздно на безлюдных улицах. Он попал в руки нехороших людей, которые сняли с него шинель.

Частный пристав отказался помогать найти преступников, а на работе предложили обратиться к значительному лицу. Тот, желая возвыситься, прогоняет Акакия. Башмачкин падает с горячкой, а о его смерти на работе узнают лишь через несколько дней. С тех пор возле Калинова моста всем докучает привидение, стаскивающее с плеч шинели. Когда оно наконец добирается до значительного лица, то забирает его шинель и уходит восвояси.

Стислий переказ твору «Шинель» Микола Гоголь

Повість Миколи Гоголя розпочинається з опису непримітного на вид чиновника – працівника одного департаменту. Посада у нього була зовсім низька, з такої завжди кепкують та насміхаються різні письменники у своїх творах. Працював він титулярним совітником, така вже доля була. Зовнішність у головного героя була невизначна: невисокий на зріст, з невеликою лисиною на голові, волосся трохи рудувате, лице покрите зморшками. Ім’я цього працівника було Акакій Акакійович Башмачкін. Взагалі з цим була пов’язана цікава історія – коли він народився – 23 березня – одразу було вирішено його охрестити. Мати попросила відкрити календар і подивитися всі імена, які випадають на цей день. Очевидно, так треба було, щоб ні одне з запропонованих імен не сподобалося матері, бо були лише такі як Павсикахій, Вахтисій, Трифілій. Вирішила мати назвати сина в честь батька; як охрестили – так і заплакала маленька дитина: «заплакала і скривилася, немов передчувала, що буде титулярним совітником».

Насправді ніхто не пам’ятав коли і хто призначив його на посаду в департаменті; працівники просто носили йому папери для перепису, промовляючи якість ввічливі слова, як це було прийнято за етикетом. Коли Акакій Акакійович приходив на службу, охоронець не вважав за потрібне навіть очі підняти, не те, щоб і привітатися. Башмачкін був ніби невидимкою у своєму департаменті. Начальники завжди ставилися до нього якось прохолодно, а молоді чиновники завжди насміхалися, кепкуючи з нього та його сімдесятирічної хазяйки. Дивно те, що не дивлячись на ці безглузді жарти, працівник ніколи не робив жодної помилки у своєму письмі – він просто не звертав на них увагу. Лише іноді, коли вже занадто зачіпали його такі слова, він тихо промовляв до кривдників з проханням залишити його у спокою. І щось таке схильне до жалю було у його словах, що один чиновник, який послідував прикладу своїх товаришів і теж кинув якийсь образливий жарт, одразу ж зрозумів усю немічність таких кепкувань. Щось відштовхнуло його від товаришів і ще довго він потім у своїх думках бачив цього низенького чоловічка, я у словах якого бриніли інші слова: «я брат твій».

Не можна сказати, що Башмачкін поважно ставився до своєї роботи – цього було б замало. Він любив її, ретельно переписував кожну літеру, так, що навіть на його лиці можна було прочитати весь текст, який він старанно виводив на папері. Один директор у департаменті помітив старання і у нагороду вирішив дати більш складне завдання – не лише переписувати текст, а й підготувати певні папери для якоїсь справи; роботи було небагато – змінити певні слова та обрати новий заголовок, але так вже намучився з нею чиновник, що попросив краще дати йому знову щось переписувати. Так і залишився на цій посаді Акакій Акакійович.

Здавалося, що окрім роботи його в житті більше нічого не цікавило. Мабуть, так і було, бо ніколи він не помічав що відбувалося на вулиці, коли йшов з департаменту додому; перед очима були лише написані за цілий день роботи рядки. За одягом також ніколи не доглядав, віцмундир уже давно втратив свій природний колір, перетворившись із зеленого на рудувато-борошняний. Ще й до всього, до нього завжди щось чіплялося: то ниточка, то сінця віхтик. Але якось не переймався чиновник за свій зовнішній вигляд. Коли приходив додому, сідав їсти свій капусняк та, можливо, шматок якогось м’яса, та часто він не помічав навіть того, що в їжу його потрапить муха або ще чого гірше. Після вечері сідав за стіл, діставав папери, які приніс з роботи, та чорнильницю і сідав переписувати. А коли обов’язкової роботи не було, переписував просто так, для задоволення, особливо тоді, коли папери були цікавими своїми текстами або адресуванням поважній особі. Так і проходило, день за днем, життя Акакія Акакійовича. Вечорами він засинав із думкою про завтрашній день та тексти, які отримає для перепису.

Варто сказати, що чиновник жив та працював у Петербурзі, а час від часу там наступали люті морози, що торкалися кожного – від дрібного працівника до великого начальника. Порятунком від них було швидко перебігти п’ять-шість кварталів до роботи та назад. Отак одного дня Башмачкін пробігав цю відстань до роботи, коли відчув холод на своїй спині та плечах. Дійшовши до департаменту, вирішив вдома ретельно переглянути на предмет пошкодження. Треба знати, що шинель була одним із приводів для глузування, бо була вже дуже старою, залатаною та досить негарною, бо з кожним роком комір ставав дедалі меншим – йшов латками для інших частин шинелі. Коли писар прийшов додому, він оглянув її і помітив, що у двох чи трьох місцях вона стала дуже тоненькою, підкладка протерлася і вже нікуди не годилася. Чиновник прийняв рішення віднести її до кравця Петровича, що жив на четвертому поверсі і був напівсліпим, але вдало ремонтував речі, звичайно, коли був у тверезому стані.

Підіймаючись сходами, які були повністю вкриті водою та помиями, а від цього мокрими та брудними, чиновник думав про те, скільки кравець візьме за свою роботу, подумки пообіцявши собі не давати більше двох карбованців. Двері у квартиру були відчинені, Акакій Акакійович зайшов у коридор, в якому стояв запах риби – очевидно, що господиня готувала їсти. Пройшовши по ньому, одразу потрапив до кімнати Петровича. Той сидів на дивані і ремонтував чиїсь речі. Коли він хвилини три не міг влучити ниткою у вушко голки, дуже сердився і промовляв щось сам до себе. Чиновник обрав невдалий час для замовлення, бо любив приходити тоді, коли кравець був напідпитку – він охоче збавляв ціну. Правда треба сказати, що жінка його потім приходила і пояснювала, що тоді він був не в собі, але навіть тоді, накинувши якусь копійку, виходило дешевше. Він уже хотів піти додому, але Петрович його запримітив, привіталися. Чиновник почав пояснювати причину, через яку він прийшов, але виходило в нього невдало: «Треба сказати, що Акакій Акакійович висловлювався здебільшого прийменниками, прислівниками, і, нарешті, такими часточками, що зовсім нічого не означають». Він ледь пояснив, що шинель вже зовсім зносилася і її треба залатати приблизно у трьох місцях.

Петрович взяв капот, оглянув його проти світла, набив табакерку, знову подивився на шинель і виніс вердикт, що вона ремонту не підлягає, бо діло це гниле, там де голкою зачепиш, сукно одразу ж розлазиться. Башмачкін ще намагався вмовити кравця покрити сукно латками, але той відповів, що вже, мабуть, пора купити нову шинель. Чиновнику аж потемніло в очах, коли запитавши скільки буде коштувати нова, почув, що більше ніж стоп’ятдесят карбованців. Він ще певний час благав хоч якусь поремонтувати стару, але той відмовився, бо це марна трата часу і роботи.

Вийшовши на вулицю, чиновник пішов у протилежну від свого дому сторону, сам того не помічаючи. Настільки він приголомшений словами кравця про таку велику суму. Лише через певний час отямився і побрів додому. Більш-менш прийшовши до тями, вирішив піти до Петровича першої ж неділі, коли після суботи він буде більш говірливий; треба буде похмелитися, а жінка грошей не дасть, от тоді Акакій вмовить його полагодити стару шинель. Коли ж він знову прийшов до нього, то кравець знову йому відмовив, сказавши, що треба обов’язково замовити нову, бо із старої вже нічого не вийде.

Чиновник зовсім засмутився, бо не знав де знайти таку велику суму. Можна було б розраховувати на певну суму, що мав би призначити начальник до свят, але ті гроші вже були розподілені для інших витрат. Звичайно, можна було б сподіватися, що замість сорока карбованців, він випише трохи більше, але це все одно були б мізерні гроші. Звісно він розумів, що це Петрович перегнув палицю і він погодиться пошити нову шинель карбованців за вісімдесят, але це все одно було дуже великими грошима. Звичайно, що десь половина з них могла б знайтись, бо він трохи мав відкладених, але його голову мучило питання де знайти ще сорок карбованців. Розмірковуючи на тим, де взяти гроші, він вирішив зменшити свої витрати приблизно на рік, поки не назбирає потрібні кошти: вивів з ужитку чай вечорами, економив на свічках, по вулиці ходив мало не навшпиньках, щоб не зносити передчасно підметки; спочатку важко звикав він до таких змін, але згодом пішло все до ладу. Вечорами його гріла думка про нову шинель, чиновник навіть трохи змінився: «Він став якийсь жвавіший, навіть твердіший характером, як людина, що вже визначила й поставила собі мету». Ці роздуми привели його до певної неуважності, бо одного разу він ледь не зробив помилку в переписах, навіть перехрестився, але уважно продовжив роботу. Приблизно раз у місяць він любив зайти до Петровича та обговорити з ним свою шинель: де краще та вигідніше купити сукно, якого кольору, а потім у роздумах повертався додому.

Справа пішла навіть швидше, бо начальник призначив не сорок, а цілих шістдесят карбованців. Вони разом з кравцем обрали сукно, а на комір вирішили покласти шерсть кішки, обирали найкращий матеріал. І от коли шинель була готова, це був, можливо, найурочистіший день в житті Акакія Акакійовича. Петрович приніс її вранці, якраз перед тим, як треба було йти до департаменту. Чиновник приміряв її, вона була якраз в міру шита. Кравець ще довго нахвалював свою роботу, а Башмачкін пішов на роботу. «Він відчував кожну мить хвилини, що на плечах у нього нова шинель, і кілька разів навіть усміхнувся від внутрішньої втіхи».

Коли прийшов на роботу, доручив швейцару шинель під особливий нагляд. Невідомо як всі дізналися про це, але працівники вітали чиновника із такою обновкою. Спочатку було приємно, а потім навіть соромно стало. Усі стали якось натякати на те, що шинель треба покропити, а Акакій Акакійович геть зашарівся, не знаючи що і робити. На допомогу прийшов один старий чиновник, що запропонував провести вечірку замість Башмачкіна і запросив усіх до себе на чай; тим паче, що сьогодні він святкував день народження. Чиновник спочатку відмовлявся, але потім його вмовили. Це був привід ще раз ввечері пройтися у своїй новій шинелі.

Прийшовши до будинку, де жив господар-іменинник, він зняв шинель і зайшов до кімнати, де побачив купу людей, які вже сиділи тут певний час. Не звикши так проводити свої вечори, чиновник не знав де подітися і чим себе зайняти. Коли настала та година, о котрій він звик зазвичай лягати спати, намагався вже піти додому, але був змушений випити ще склянку шампанського за обнову. Потім винесли вечерю і Башмачкін випив ще дві склянки, а в кімнаті навіть повеселішало. Проте пам’ятаючи про те, що вже більше за дванадцяту годину і йому давно пора спати, він тихенько вийшов у коридор, підняв шинель, яка на його жаль опинилася на підлозі, і пішов додому. Спочатку було весело йти, з’явилася моторність у його рухах, але поступово наближаючись до свого будинку, жвавість зникла і стало навіть лячно. Вулиці були безлюдні і тому страшні. Раптом перед його очима опинилися невідомі люди, один з яких протягнув руку до шинелі. Чиновник вже хотів покликати допомогу, закричати, але приставлений до його голови кулак змусив його змінити думку. З нього зняли його шинель і штовхнули на коліна. Через кілька хвилин він отямився, але вже нікого поруч не було. Він одразу ж побіг до будочника, але той сказав, що бачив лише двох чоловіків, що його спинили, але подумав, що то приятелі, а більше нічого і не бачив. Порадив тільки завтра до надзирателя звернутися, він і розшукає хто взяв шинель. Ні з чим він змушений був повернутися додому, але коли його хазяйка, налякана шумом і стуком у двері, побачила його неймовірно збудженого, одночасного злого та наляканого, сказала, що треба неодмінно завтра звернутися до «частного», бо він був її знайомий і мав би бути неодмінно доброю людиною. Розчарований він побрів у свою кімнату.

На ранок пішов до «частного», але його не було ні о дев’ятій, ні о десятій годині, навіть об одинадцятій. Він уже ледь не вперше у житті захотів проявити характер, розлючений тим, що писарі в прихожій неодмінно хотіли знати з якого приводу чоловік прийшов, сказавши навідріз, що буде розмовляти виключно з «частним». Він сказав, що прийшов із департаменту у державній справі і якщо вони його не пустять, то він на них поскаржиться і тоді вони знатимуть своє місце. Вже після чого вони змушені були покликати «частного». Але той якось дивно вислухав розповідь чиновника, не звертаючи увагу на головні деталі, а лише запитуючи чого і звідки він так пізно повертався додому. Він так і пішов ні з чим.

Наступного дня прийшов до департаменту, де більшість жалібно поставилася до його трагедії, проте знайшлися і ті, хто навіть тут не втратив нагоди поглузувати з бідного чоловіка. Чиновники вирішили зібрати гроші, але вийшли зовсім якісь дрібниці. А один працівник порадив добрим словом – сказав звернутися до значної особи, під наглядом якої справа мала піти швидше і якісніше. От і прийшов Башмачкін до такої значної особи у своїй справі. Коли значній особі доповіли, що до нього прийшов якийсь чиновник, у того в кабінеті якраз сидів його давній приятель, і хоча вони вже все давно обговорили, для того, щоб показати всю важливість та зайнятість своєї посади, ця особа попросила чиновника почекати. Лише через деякий час, наговорившись та намовчавшись із своїм приятелем, значна особа – генерал – запросила чиновника зайти. Коли Башмачкін пояснив, що, пограбований нелюдським способом, він просить генерала допомогти та проконтролювати хід справи, той розлютився, бо занадто фамільярним йому здалося це прохання. Крикнувши на Акакія Акакійовича за те, що той не знає порядок справи і веде себе неповажно по відношенню до людини такої високої посади, довів його майже до того, що він би мав зомліти, якби його вчасно не підхопили.

Треба сказати, що тепер він змушений був одягати свою стару шинель, яка вже зовсім виглядала як непотріб і яка взагалі не тримала тепло. Після походу до генерала, на наступний день чиновник прокинувся у гарячці. Така вона була висока, що коли лікар прийшов, він вже нічим не міг зарадити, тихенько сказавши хазяйці, щоб вона не гаяла часу і замовила йому соснову труну, бо дубова була б занадто дорогою. Не знати чи почув чиновник ці слова, але якщо так, то дуже боляче вдарили вони його. Певний час він провів у якомусь маренні: то йому ввижалися злодії, то Петрович, якому він замовляв шинель, то генерал, який гримав на нього все гучніше. Так тривало до того часу, поки не віддав душу Богу. Поховали його, а на третій день департамент послав охоронця в квартиру, щоб викликати його на роботу. Ось так і довідалися про смерть чиновника – зі слів охоронця через декілька днів. А вже наступного дня на його місці сидів інший працівник.

Через деякий час пішли чутки, що на вулицях люди буває зустрічають привид якогось чиновника, який все шукає свою шинель і здирає її з усіх кого зустріне, не зважаючи на стать, вік та посаду людей. Один із департаментських чиновників навіть впізнав у цьому мерці Акакія Акакійовича. В поліції було видано наказ спіймати мерця «живого чи мертвого», як приклад для інших.

Слід сказати, що одна значна особа, дізнавшись про смерть бідолаги, відчула у своєму серці жаль. Після того, як покинув приятель його кабінет, він дійсно задумався чи не міг би він щось зробити, щоб допомогти чиновнику і через тиждень послав когось сходити до нього на квартиру, щоб дізнатися як його справи йдуть. Коли йому переказали про смерть Акакія Акакійовича, настрій в того впав на весь день і, щоб хоч якось його підняти, він поїхав на вечірку до свого знайомого, де випив близько двох келихів шампанського. По дорозі додому він вирішив заїхати до своєї давньої приятельки – Кароліни Іванівни, до якої мав певні симпатії. Підіймаючись сходами, він відчув, що його хтось схопив за комір. Обернувшись, він побачив обличчя чиновника. Не можна описати жах, який відчув генерал, коли чиновник відкрив рот і промовив до нього, знімаючи з нього шинель: «Ага! то ось ти, нарешті! нарешті, я тебе, той, впіймав за комір! твоя шинель мені й потрібна, не потурбувався про мою, та ше й нагримав, — віддавай же тепер свою!». Скинувши з себе плащ, він чимдуж погнався додому.

Треба сказати, що ця ситуація дійсно вплинула на значну особу, він якось поважніше ставився до підлеглих та до тих, хто приходив у справі. А мерця більше ніхто не бачив. Звичайно, деякі люди ще переказували, що бачили його в певних частинах міста, але очевидно було, що шинель генерала підійшла в міру.

Висновки:
• за жанром твір Миколи Гоголя «Шинель» – повість;
• головні герої: Акакій Акакійович Башмачкін – чиновник, Петрович – кравець, генерал – значна особа;
• тема: розповідь про долю «маленької людини» зі своїми незначними проблемами у великому суспільстві, де нікому немає справи до них;
• проблематика повісті «Шинель» Гоголя полягає в постановці проблеми людської гідності «маленької людини». Герой «Шинелі», як уміє, вступає в боротьбу і намагається відстояти свою гідність і право на краще життя.

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть CTRL + ENTER.

Краткое содержание по главам

И хотя содержание невозможно разбить по главам, потому что текст повествования един, можно кратко выделить основные этапы повести.

Часть 1 В ней повествуется о предыстории Акакия Акакиевича Башмачкина, о его детстве и родителях. Однако основное внимание уделяется его работе титулярного советника, которую он любит всем сердцем: чиновник забирает документы для переписи домой и ненавидит, когда к нему пристают коллеги.

Часть 2 Шокирующее осознание приходит в жизнь переписчика, когда он понимает, что шинель от морозов прохудилась и придётся покупать новую, потому как старая починке уже не поддаётся. Он начинает экономить на всём – не пьёт чай, не зажигает свечи и ходит на цыпочках. Делится мечтами с портным Петровичем о новой шинели.

Часть 3 После получки обновка наконец появляется в гардеробе чиновника: плотная, с кошачьим воротником, — гроза всех морозов.

Акакий надевает новый мундир на работу, за что срывает похвалу коллег, но отказывается устраивать вечер из-за чиновника, пригласившего всех на своё празднование. Тем же вечером он отправляется на торжество, где увлекается одной дамой. Поздно вечером Акакий обнаруживает себя на пустынных улочках. Тут-то и случается трагедия: его ловят и отбирают шинель.

Часть 4 Начинается бюрократическая беготня: пристав отказывает Башмачкину в поиске преступников, посылая его в присутствие. Там же, вместо жалости, его отправляют к значительному лицу, которое якобы должно разрешить ситуацию и помочь несчастному Акакию Акакиевичу. Однако генерал, хвастая новым чином перед другом, прогоняет несчастного Башмачкина за то, что тот обратился к нему неподобающим образом. Акакий впадает в горячку и вскоре умирает.

Часть 5 О смерти его узнают на работе лишь спустя несколько дней после похорон. Значительное лицо пугается, потрясённое новостью, и отправляется развлечься на вечер к даме. А поздно на улице его ловит разозлённое привидение – призрак титулярного советника, который уже несколько дней мучает незнакомцев, донимая их и стаскивая шинели. Дух Башмачкина запугивает значительное лицо и отнимает у него мундир, наконец пропадая насовсем.

Часть 6 Значительное лицо исправляется и больше не ругает своих подчинённых.

Неожиданное происшествие

Главный герой произведения живет постоянством и обыденностью. Он ежедневно делает одно и то же и это ему нравится. Все было бы хорошо, но в определенный момент с ним происходит неожиданный случай. Однажды, проснувшись утром после интереснейших сновидений, посмотрев на улицу и увидев морозную погоду, Акакий Акакиевич решил посмотреть и на свою шинель, в которой он ходит уже давным-давно. Он видит, что она уже потеряла свои изначальные внешние данные, посмотрев поближе, герой понимает, что она во многих местах уже сквозит. Именно поэтому Башмачкин решает отправиться к своему знакомому портному, которого зовут Петрович.
Портной осматривает принесенную Акакием шинель и делает заявление, что ее уже невозможно исправить и придется сделать новую, а это пальто выбросить. Петрович назвал цену работы, которая оказалась настоящим потрясением для главного героя.

Акакий Акакиевич решает, что он пришел не в то время и, возможно, портной просто-напросто завышает стоимость услуги. Он решает прийти к мастеру в другой раз, когда он будет выпившим. По его мнению, именно в таком состоянии Петрович будет наиболее сговорчивым и назовет совершенно иную цену, которая будет приемлемой. Но Петрович не приклонен, и стоимость может только повысить, но никак не понизить.

В чем замысел автора

В своем произведении Николай Васильевич демонстрирует неидеальность окружающего мира, в котором сильные обижают слабых. Главный герой выступает своеобразным протестом против негласных правил, которые унижают человеческое достоинство. «Зачем вы меня обижаете?» — как бы обращается советник лично ко всем представителям «элиты», пытаясь понять, чем он и ему подобные хуже них.

Гоголь через страдания Башмачкина показывает ничтожность и бессилие «маленького человека» перед системой, а также порочность людей, равнодушных к горю близких. Писатель призывает посмотреть вокруг и увидеть, как много жалких, нуждающихся в помощи, бедняг, которым необходима поддержка.

Авторские афоризмы

«…Ребёнка окрестили, причем он заплакал и сделал такую гримасу, как будто бы предчувствовал, что будет титулярный советник…»

«…как много в человеке бесчеловечья, как много скрыто свирепой грубости в утонченной, образованной светскости, и, Боже! даже в том человеке, которого свет признает благородным и честным…»

«…всегда найдётся такой круг людей, для которых незначительное в глазах прочих есть уже значительное…»

«…За ужином выпил он стакана два шампанского – средство, как известно, недурно действующее в рассуждении весёлости…»

«…ведь нельзя же залезть в душу человеку и узнать всё, что он ни думает…»

Месть Акакия Акакиевича

Далее в сюжете произведения «Шинель» Н. В. Гоголь описывает человека, к которому главный герой ранее обращался за помощью. Происшествие о том, что Башмачкин скончался, привело к сильному потрясению у этого человека. Описывается ситуация, когда данная личность отправляется на вечеринку, чтобы приятно провести вечер. После такого мероприятия он отправляется к своей знакомой и по дороге чувствует, что кто-то хватает его за воротник.
Он смотрит на лицо человека, который это сделал, и в нем видит его знакомого – Акакия Акакиевича. Именно он стаскивает шинель. Чиновник, побледнев и испугавшись увиденного, отправляется домой и решает, что больше никогда не будет строго относиться к своим подчиненным. Именно с этого момента о мертвеце нет больше упоминаний, он не гуляет по улицам и не пугает различных прохожих.